Як долати агресивність?
(Поради батькам та педагогам)
Що таке агресія?
Агресія, агресивність (від лат. Aggressio - напад) це - поведінка, направлена на нанесення фізичної або психологічної шкоди. Гнів є однією з основних емоцій людини.
Що провокує агресивну поведінку?
Виникненню агресивної поведінки сприяють:
пережитий досвід якої-небудь форми насильства (фізичного, психологічного, сексуального тощо;
відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає;
схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки).
Поради
• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Взаємозв’язок агресії, провокації та захисту особистісних кордонів.
Причини прояву агресивної поведінки у дітей бувають різні. Дитина може виступати як агресор та провокувати інших дітей, маючи свої внутрішні проблеми та вивчені неконструктивні механізми подолання конфлікту. Але також дитина може поводити себе агресивно, маючи на меті захистити свої права, цінності, погляди та особисті кордони від інших, у випадку, якщо їй щось загрожує (неповага, знецінення, небезпека у фізичних проявах тощо).
- Які бувають основні кордони та навіщо вони взагалі потрібні?
Кожна людина завжди прагне задовольнити свої потреби (у визнанні, самоствердженні, спілкуванні тощо) та досягти певної мети не завжди дуже просто, адже ми живемо у суспільстві, і маємо справи не лише зі своїми потребами, але і стикаємось з потребами інших людей.
Слід пам’ятати, що не кожен має свої чіткі та усвідомлені кордони, які він адекватно відстоювати у взаємозв’язку з оточуючими. Людина без кордонів може проживати своє життя у стражданнях, ставши об’єктом реалізації потреб інших.
Внутрішні кордони – це певні принципи, які допомагають нам захищати себе. Приклади кордонів:
- Фізичні (коли хтось торкається нас, без нашого бажання – це порушення наших фізичних кордонів)
- Просторові ( це відстань, на якій нам комфортно спілкуватися з іншим)
- Часові (той час, який ми відводимо а прийняття певного рішення)
- Кордони власності (небажання, щоб хтось торкався ваших речей без дозволу, чи мав вторгнення на вашу територію)
- Психологічні кордони (те, що ми дозволяємо робити іншим з нашими емоціями, та почуттями, яке моральне ставлення ми приймаємо до себе)
Батькам, педагогам, психологам, а врешті решт і самим дітям слід пам’ятати про важливість усвідомлення особистих кордонів. Тому що саме такі принципи створюють життя більш щасливе та якісне, та навчають адекватно відстоювати й захищати не лише свою думку і права, але й навчають враховувати та поважати кордони інших людей.
Захищати себе, свої кордони, відстоювати свою думку, права та вирішувати конфлікт потрібно через структурний діалог, який складається з наступних компонентів:
- Чітке усвідомлення своїх мотивів – «Що саме я хочу донести та отримати?»
- Обширний опис проблеми – «Що саме мене ображає, які в мене виникають почуття, та які в мене виникають реакції, тобто що мені хочеться зробити внаслідок цієї проблеми?»
- Запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми.
- Провести аналіз, чи змінилось щось після проведеної бесіди, та зробити висновки.
Слід пам’яти! Людям не завжди легко змінювати свої звичні реакції та поведінку, і це не дає їм право ображати інших, проте, задля створення дружніх та здорових відносин, ми маємо звертати увагу на кроки людей назустріч, чи намагаються нас чути, поважати, змінюватись та розвиватись разом з нами. Якщо так – чудово, проблема вирішується, якщо ні – ми маємо право уникати тих, хто завдає нам шкоди. Іноді нам, нажаль, доводиться приймати більш радикальні рішення – скарги, звернення до адміністрації тощо. Проте, зазвичай можна прикласти багато зусиль на гідне вирішення труднощів та отримати дійсно неймовірні, вражаючі результати.
Давайте розглянемо приклад:
Ситуація:
Учениця відповідає біля дошки, та раптом, починає робити недовгі паузи, після запитань вчителя стосовно матеріалу уроку. Учениця задумується, і в той час, інші учні, що сидять за партами, починають викрикувати правильну відповідь, насміхатись над ученицею біля дошки, та ображати її словами, що вона нічого не знає. Дівчинка починає червоніти, на її очах виступають сльози.
Аналіз:
Як саме в даній ситуації слід поводити себе вчителю, учениці біля дошки, іншим учням?
А батькам? Які саме бесіди слід проводити з дітьми вдома, задля уникнення неприємних ситуацій.
Конструктивний приклад вирішення ситуації:
Вчителю слід зробити яскравий акцент, у вигляді діалогу з учнями, про те, що саме зараз він викликав ту ученицю, або учня, знання якого(ї) він має на меті оцінити, опираючись на певні критерії навчальної програми. І що лише він має право на уроці оцінювати знання, формувати темп та дисципліну уроку. Учні мають інші обов’язки: підтримувати дисципліну, активно працювати, засвоювати знання, виконувати завдання, та отримувати оцінки, не за рахунок інших, а в той час, коли їм відводять на це час та можливість. Також вчитель має зробити акцент на прояв поваги учнів до будь-якої відповіді учениці.
Батькам слід частіше цікавитись справами своїх дітей, та проявляти більше лагідності та турботи, задавати власний приклад, та розкривати альтернативи щасливого життя у суспільстві.
Учениці не варто зберігати пасивну позицію, варто навчатись відстоювати свої кордони та думку. Наголосити спокійним тоном, що її паузи у відповіді базуються на розгубленості, що відповідати з парти, а не перед публікою, значно легше. Що вона починає відчувати тривогу, злість та сум, через те, що її однокласники не підтримують її, а глузують. А також, що вона хотіла б отримати більше терпіння, розуміння, толерантності та поваги, від однокласників.
Учням варто реалістично та обширно оцінити ситуацію, та зберігати рівність, тобто дати відповісти тому, кого запитують, зберігати дисципліну, а при бажанні відповісти – мовчки підняти руку.
Звісно, людське життя влаштовано таким чином, що отримати бажаний результат, від прикладених зусиль лише від одного разу – майже неможливо. Мистецтво життя й складається у тому, що лише маленькими, системними кроками, ми здатні створити щось більше, щось таке, чим ми зможемо пишатись й милуватись.
Варто пам’ятати, прикладів конструктивних вирішень конфліктів є безліч, варто лише включити своє бажання та креативність. Але діалог, прохання та слова – це часто є наступним кроком, тоді коли перший крок – це власний приклад!
Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків
• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.
• Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.
• Не застосовувати фізичні покарання.
• Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
• Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.
• Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.
• Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.
• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.
• Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.
Поради батькам конфліктних дітей:
• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».
• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитини в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
Інформацію підготувала:
Практичний психолог Рябокляч Є.С.